9 клас Українська література дистанційне навчання 2019/2021
Добрий день, девятикласники! Сьогодні ми ознайомимося з особливостями оригінальної літератури княжої Руси-України.
ЛІТОПИСИ ЯК ІСТОРИКО- ХУДОЖНІ ТВОРИ
Оригінальна література Київської Русі X - середини ХІІІ століття є органічною частиною духовної культури всього слов’янського світу. Перекладна література і традиції народної словесності дали початок українському літописанню, проповідницькій, агіографічній (житійній) літературі. У цей час відбулося становлення світського писання, зокрема з’явилися такі шедеври давньої літератури, як „Повчання дітям“ Володимира Мономаха, „Слово про похід Ігорів“ та ін. Давньоруські книжники - Нестор Літописець, проповідники Іларіон, Кирило Туровський, ігумен Данило, монастирські літописці Симон і Полікарп, десятки анонімних авторів - торували нелегкий шлях, збагачуючи ідейно-тематичну й жанрову розмаїтість давньоруського письменства та вводячи його у світовий літературний процес.
ПАМ’ЯТАЙМО! Літопис - це жанр історично-мемуарної прози, у якому в хронологічному порядку, порічно записували події, а також фрагменти міфів, житій святих, легенд, ораторської прози, дружинного епосу тощо. Літопис за своєю структурою нагадує різножанровий, різностильовий колаж. Літописи є пам’ятками києворуського періоду.
З найдавнішого київського літописання найвідоміші три пам’ятки - Початковий літопис (1093), „Повість временних літ“ (1113) та Київський літопис (1200). З прийняттям християнства в Київській Русі храми та монастирі стали головними осередками розвитку освіти, науки, мистецтва. Найбільшим культурним центром у той час стала Києво-Печерська лавра.
Однією з найдавніших пам’яток оригінальної літератури є літопис «Повість минулих літ», автором однієї з редакцій якої вважають Нестора Літописця.
„Повість...“ стала епохою не тільки в культурному житті Київської Русі. Вона наклала відбиток на все наступне літописання східних слов’ян. Літописці майбутніх поколінь... ставили минуле в приклад сучасникам».
Олекса Мишанич
„Повість временних літ“ є окрасою давньої української літератури. До речі, саме вона дала назву жанру літопису, бо починається словами: „В літо...“. Ця пам’ятка об’єднала в собі документи, перекази, легенди, оповіді, дружинний епос, записи візантійських хронік. Першу редакцію1 цієї повісті уклав чернець Нестор на основі попередніх літописних зведень, авторами яких були книжник Никон та ігумен Києво-Печерського монастиря Іван. У літописі Нестор майстерно поєднав народні перекази й уривки з Біблії, перекладних грецьких і болгарських текстів, свідчення очевидців, власні роздуми.
1 Редакція - тут: варіант якого-небудь літературного чи музичного твору або окремої його частини.
Другу редакцію уклав за дорученням князя Володимира Мономаха ігумен Видубицького монастиря Сильвестр (1117), третю 1118 року Мстислав, син Володимира Мономаха.
Перегляньте відео
Поміркуйте, чим була зумовлена необхідність тричі змінювати „Повість временних літ“, доповнювати й переписувати її.
Традиційно автором „Повісті временних літ“ вважають Нестора, адже його як автора цього твору двічі згадують у Києво-Печерському патерику.
Якими ж вони були, ці давні книжники, що довгими вечорами під мерехтіння свічки виводили на папері хитромудру в’язь старослов’янських літер? Геніальну скульптуру Нестора Літописця створив Марко Антокольський. Нині вона стоїть у Київському музеї російського мистецтва: Нестор, вічно схилений над писанням, з пером у руці, творить щоденний подвиг - записує для нащадків величну історію... і сам навіки входить у неї. У монастирській бібліотеці було знайдено опис зовнішності Нестора: „Нестор Летописец подобием сед, брада не раздвоилась, на плечах клобук в правой руке перо, а в левой - четки...“. Відомо, що він народився між 10401056 роками, найвірогідніше, походив з багатої родини. Був високоосвіченою людиною, знав кілька іноземних мов. У віці сімнадцяти років його прийняли до Печерського монастиря. Не дивуйтеся, адже в ті часи навіть князівські діти шукали притулку за мурами святої обителі: дехто ховався там від турбот світського життя, дехто самозречено віддавався улюбленій книжній справі. Так чинив і Нестор.
Яким ви уявляєте давнього ченця, книжника, перекладача і переписувача книг? Чим, на вашу думку, відрізняється Нестор від сучасних учених?
Перегляньте відео про Нестора Літописця
Повна назва твору - „Се повісті временних літ звідки почалась Руська земля, хто в Києві перший став княжити і звідки Руська земля стала буть“. Як бачите, сама назва налаштовує нас на патріотичний лад - автор наполягає, щоб ми пам’ятали своїх славних предків, пишалися своєю батьківщиною, її величною історією.
Літопис оповідає насамперед про виникнення і розселення слов’янських племен, про їхню роль в історії. Нестор розглядав слов’янські племена та історію Русі як органічну частину історії людства, світу, намагався довести, що Русь була могутньою державою і відігравала ключову роль в історії Європи. Саме тому автор так докладно розповів про становлення Київської Русі, її зовнішню політику, розширення кордонів, військову міць. „Повість временних літ“ розповідає і легенду про заснування столиці нашої держави трьома братами-князями - Києм, Щеком, Хоривом та їхньою сестрою Либіддю. У літописі возвеличено мудрість княгині Ольги як жінки-державотворця, воїнську доблесть князя Святослава, далекоглядність Володимира, який, передбачивши напрям руху цивілізації, запровадив на Русі християнство. Великою пошаною удостоєно і Ярослава Мудрого передовсім за культурну діяльність - звершення на ниві освіти, науки, зодчества.
„Повість временних літ“ була написана в добу князівських міжусобиць після смерті Ярослава, і цей розбрат найбільше гнітив автора. Він з болем споглядав занепад великої держави, від колишньої слави й могутності якої не лишилося й сліду.
Пригадавши історію України цього періоду, доповніть картину соціально-політичного становища Київської Русі, докладніше поясніть, які саме події найбільше тривожили автора.
ПАМ'ЯТАЙМО!
„Повість временних літ“ - не лише історичний, а й високохудожній літературний твір.
Як літературний твір „Повість...“ нерозривно пов’язана з фольклором. Автор літопису добре знав і шанував народну творчість, а тому майстерно використав обрядову поезію, змальовуючи побут слов’ян, їхні звичаї, вірування. Народнопоетичними образами сповнена оповідь про віщого Олега, який розгадав хитрощі підступних греків і помер, як і пророкував волхв-язичник, від власного коня. Відгомін фольклорної традиції вчувається в оповіді про помсту княгині Ольги древлянам: вона попросила в мешканців Іскоростеня данину від кожного двору - по три горобці й по три голуби. Потім прив’язала до ніжок птахів запалені віхтики й відпустила - птахи спалили столицю древлян, які вбили її чоловіка, князя Ігоря. Зразком дружинного епосу є оповідь про князя Святослава. Натхненно розповідається і про хрещення Київської Русі князем Володимиром, зародження слов’янської писемності.
Якщо в першій частині літопису переважають народнопоетичні мотиви, то в другій, яка охоплює період від ХІ до ХІІІ століття, домінують книжні мотиви, описано події зі свідчень очевидців або самого автора літопису. Важливо, що саме в цій частині вміщено сказання про створення Печерського (нині Києво-Печерського) монастиря (1051), оповідання про напад половців на Печерський монастир (1096), про спільний похід руських князів проти половців (1107), оповідь про замирення князів. Автор повідав нам і про вбивство князів Бориса і Гліба, про осліплення князя Василька Теребовлянського, що стало страшним свідченням підступної боротьби між князями за владу.
У „Повісті...“ майстерно поєднані часові та просторові пласти, жанри фольклорного та книжного походження, що разом становлять єдиний монументальний твір зі своєрідною філософією, з власним потрактуванням добра і зла, справедливості й несправедливості, Божої волі, гріха і покарання.
ПАМ’ЯТАЙМО! Ідея „Повісті временних літ“ - уславити Русь, закликати спільно боротися із зовнішніми ворогами, об’єднати руські землі й засудити братовбивчі війни за княжий престол.
Мова літопису сповнена розмовною лексикою, проте водночас виразно проступає нарочита книжність. Твір за живомовною традицією багатий на поетичні звороти, прислів’я, приказки, афоризми: „січа люта“, „стріли, як дощ“, „зломити спис“, „військо стоїть, як ліси“...
ПАМ’ЯТАЙМО! „Повість временних літ“ засвідчила високий рівень давньоукраїнської культури, стала авторитетною історичною пам’яткою і справила неабиякий вплив на становлення літописання та розвиток національної літератури й культури загалом.
Одним з найцікавіших текстів, вміщених у „Повісті временних літ“, був цикл творів під назвою „Поученіє Володимира Мономаха“.
Володимир Мономах увійшов в історію як найвидатніший політичний і державний діяч Київської Русі останньої чверті XI – першої половини XII століття. Він був високоосвіченою людиною, знавцем перекладної та оригінальної літератури. Повчання Мономаха не абстрактні, доброчесність дітей, на його думку, допоможе їм жити по справедливості, думати про бідних, сиріт і удовиць, не дозволяти сильним зневажати інших людей. Мудрий князь наголошує на швидкоплинності земного життя і слави.
Прослухайте аудіокнигу:
У „Повчанні...“ Володимира Мономаха виразно помітні три частини, які композиційно пов’язані між собою.
У вступній частині Володимир Мономах засвідчує своє авторство твору, написаного не тільки для власних дітей, а й для інших читачів як порада в практичній діяльності. Згадує він і про причину, яка спонукала його взятися за перо, - рішучу відмову брати участь у князівських чварах та душевний неспокій у зв’язку з порушеннями братами- князями мирних договірних умов.
У дидактичній частині Володимир Мономах повчає дітей у дусі християнської моралі: стерегтися гордині, слухатись старших, шанувати молодих, дбати про убогих, сиріт і вдів; не давати клятв без потреби, а давши - твердо їх дотримуватись, не покладатись ні на тіунів, ні на слуг, ні на воєвод, а входити в усі подробиці життя; остерігатися брехні, пияцтва і розпусти; поважати жінок, але й не давати їм влади над собою; бути пильним під час походів, жити одним життям з дружинниками.
Великим злом, як повчає автор, є лінощі, які гублять людину. Взагалі князь мусить бути уособленням справедливості й усіх чеснот, не боятися праці, робити все залежне від нього в ім’я збереження і зміцнення рідної землі.
Дидактичну частину повчання автор підкріплює автобіографічною, щоб на основі власного життя застерегти дітей від нерозважливих учинків. Він добровільно поступився Олегові Чернігівським князівством; відмовився від участі у змові братів проти Ростиславичів; здійснив 83 тільки великих походи; уклав 19 мирних угод з половцями, відпустив з полону близько 100 їхніх князів, а найлютіших на осторогу перебив.
Однією з пам'яток оригінальної літератури княжої Русі-України є Києво-Печерський патерик — збірка оповідань про ченців Києво-Печерського монастиря, заснованого в середині XI ст. Патерик складено в XIII столітті на основі листування єпископа Володимиро-Суздальського Симона і ченця Печерського монастиря Полікарпа.
Прослухайте аудіокнигу:
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
Повторюємо
1. Назвіть героїв „Повісті временних літ“. Коли і де саме відбуваються події, описані в цьому творі?
2. Опишіть, яким у вашій уяві постає Нестор Літописець.
3. Пригадайте, що вам відомо про Києво-Печерську лавру.
Міркуємо
1. Доповніть інформацію з історії Києво-Печерського монастиря сучасними відомостями про нього. Скористайтеся Інтернетом, відвідайте саму лавру, попрацюйте в бібліотеці, поспілкуйтеся зі священиком місцевої церкви.
2. Доведіть або спростуйте думку, що „Повість временних літ“ є унікальною пам'яткою давньоукраїнської літератури.
3. Чому в першій частині літопису переважають фольклорні мотиви?
Аналізуємо
1. Проаналізуйте наукову й загальнокультурну цінність відомостей, записаних Нестором у „Повісті временних літ“.
2. Чому, на вашу думку, Нестор Літописець долучив до свого літопису „Повчання дітям“ Володимира Мономаха?
Домашнє завдання
1. Схарактеризуйте жанрові особливості „Повісті временних літ“.
2. Доведіть або спростуйте думку, що мета житійних творів давньої літератури - привернути увагу віруючих до певних християнських осередків, святинь.
3. У чому полягає історичне значення „Повісті временних літ“? Свою думку аргументуйте.
4. Наскільки актуальне сьогодні „Повчання...“ Володимира Мономаха? Свою думку доведіть.
5.Виконайте письмово тестові завдання за підручником с.47.
Інтимна тональність попередніх творів продовжиться у наступних циклах поета «Чорноморця», «Сагайдак».
Актуалізація опорних знань.
«Мозковий штурм».
Які проблеми П.Куліш порушив у творі? Через які образи автор розкрив ці проблеми?
1. Проблема порятунку України перед лицем втрати самостійності (Сомко, Шрам, Кирило Тур).
2. Проблема героїзму , любові до рідного краю та патріотизму (Сомко, Шрам, Кирило Тур, Петро)
3. Боротьба добра і зла (Сомко, Брюховецький; Черевань, Гвинтовка)
4. Проблема батьків і дітей (Шрам і Шраменко; Кирила Тура та його рідних; Черевань і Леся)
5. Проблема любові і сімейного щастя (Леся, Петро, Кирило, Сомко)
6. Проблема справжньої дружби і взаємовиручки( Кирило, Сомко, Іван Шрам).
До кого з персонажів «Чорної ради» автор ставиться з повагою, до кого — з симпатією й гумором, кого ненавидить? Чому?
Переходячи до історичних образів Якима Сомка та Івана Брюховецького, слід розуміти, що саме ці люди у свій час вирішували питання підлеглості чи незалежності України, проблему національного відродження чи національного занепаду.
Час був дуже тяжкий. Яким Сомко прагнув зробити перепис, щоб утихомирити людей і визначити кожному місце в суспільстві: козаки мали захищати свій рідний край, селяни - орати і сіяти, науковці рухати науку і прогрес.
Брюховецький кинув же безглузду утопічну ідею рівності, яку й не думав впроваджувати в життя, але яка була унікальною наживкою для черні, що могла забезпечити йому перемогу на виборах. Звичайно, переміг користолюбний Брюховецький, але і Яким Сомко був винен у тому, що не провів належної агітації, не згуртував своїх прибічників.
Після невдалих виборів настала похмура ніч Великої Руїни, бездержавності, повного закабалення України Польщею та Росією.
- Які ж вони, історичні постаті Яким Сомко та Іван Брюховецький?
Історичні відомості про Якима Сомка та Івана Брюховецького.
Сомко Яким Семенович (наказний гетьман України-Руси 1660-1663) – прилуцький полковник, брат першої жінки Б.Хмельницького. Очолював козацьке військо в битвах проти Кримського ханства та Московії. Після Чорної Ради під Ніжином, де гетьманську булаву перебрав І.Брюховецький, за наказом останнього був страчений разом зі своїми прибічниками (18.09.1663).
Брюховецький Іван Мартинович (лівобережний гетьман 1663-1668) – ставленик Московії, проголошений гетьманом на Ніжинській Чорній Раді 17-18 червня 1663 року. На Чорній Раді за гетьманську булаву Лівобережної України боролися два свояки Б.Хмельницького – наказний гетьман Яким Сомко (брат першої жінки Хмельницького) і ніжинський полковник Василь Никифорович Золотаренко, він же Нечипоренко та Васюта Ніжинський (брат останньої жінки Хмельницького); Васюта очолював ніжинський піхотний полк, штурмував Смоленськ в часи, коли його брат Іван Золотаренко був наказним гетьманом Білоруської воєнної компанії.
Незважаючи на колишні заслуги та родинні зв'язки, обидва родичі Хмельницького зазнали невдачі на Ніжинській раді, а гетьманську булаву отримав колишній слуга Б.Хмельницького – Іван Брюховецький, заручившись підтримкою Московію. Коли 17 червня на раді почалися сутички між прибічниками претендентів на гетьманську булаву, то наступного дня представник московського уряду окольничий князь Д.Великогагін, запросивши Золотаренка й Сомка до свого намету, наказав їх арештувати, а за тим проголосив Брюховецького гетьманом. Стольний князь Н.Гагарін, прибувши з Московії у Ніжин, вручив Брюховецькому прапор, булаву і два сорока соболів. Після перемоги Брюховецький віддав козакам (за надану підтримку) на грабунок Ніжин і околиці на три дні, а ув'язнених ворогів позбувся, засудивши до страти. 18 вересня 1663р. в м.Борзні на ринковій площі були страчені Я. Сомко, В. Золотаренко, чернігівський полковник О.Силич, лубенський – С.Шамрицький, переяславський – А.Щуровський, ніжинський осавул П.Кільдей, секретарі Сомка – К.Ширяй і А.Семенов.
Робота з таблицею.
Відмінне і спільне між історичною особою та літературним героєм.
Яким Сомко
Спільне | Відмінне |
1. Виражав погляди козацької старшини. | 1. Вік герою: під час Ніжинської ради, за історичними джерелами, Сомко був літньої людиною, а в романі він дуже молодий, ще й не одружений. |
2. Зневажливо ставився до черні, хотів навічно закріпити стати без права переходу з одного в інший. | 2. Погляди стосовно зовнішньої політики: за історичними даними, Сомко був прихильником союзу з Росією, а в "Чорній раді" він поміркована людина, прагне автономії України. |
3. І в літописах, і в романі однаково подано Ніжинську раду і збройний конфлікт під час виборів гетьмана. | 3. Моральне обличчя: історія свідчить, що був далеко не безгрішний у політиці, в романі Сомко кришталево чесна й порядна людина. |
4. Історичні факти свідчать, що Яким Сомко був скараний на горло за велінням І.Брюховецького, про це згадується і в романі. | 4. Стосунки із Золотаренком: за історичними даними, Золотаренко не зрікався булави на користь Сомка, а навпаки. |
Усне малювання персонажа.
Ø Яким ви уявляєте Якима Сомка? Знайдіть у тексті і зачитайте портрет Якима Сомка.
Цитатна характеристика.
· "… розумом і славою взяв над усіма…"
· "Щирий і незлобивий був лицар…"
· "Він тоді голосом чистим і поважним, мов у золоту трубу протрубив"
Бесіда за питаннями.
Ø Як ставиться Сомко до панської Польщі, запорозького демократизму, міської голоти, старшини та своїх супротивників. («Нехай і міщанин, і посполитий, і козак стоїть за своє право; тоді буде на Вкраїні і правда, і сила» тощо.)
Ø Яка найзаповітніша мрія Сомка? («Зложити докупи обидва береги Дніпрові, щоб обидва береги Дніпрові приклонилися під одну була¬ву! Я одже скоро одбуду царських бояр, хочу йти на окаянного Тетерю. Виженем недоляшка з України, одтиснем ляхів до самої Случі, держачись за руки з Москвою, і громитимемо усякого, хто покуситься ступити на руську землю».)
Ø На що спрямовані слова й діла Сомка? (На відродження й об’єднання України, досягнення її стабільності й могутності. Саме гетьман Сомко найповніше виражає державницькі погляди Пантелеймона Куліша, його сподіванню на козацьку старшину, яка може, услід за Хмельницьким. забезпечити порядок і добробут, мир і злагоду у країні.)
Ø Що свідчить про чесність і порядність Я. Сомка у ставленні до своїх суперників? Як гетьман реагував на прагнення окремих козаків щодо проведення чорної ради? («Нехай лиш виїдуть у Переяслав царські бояре, побачимо, як та чорна рада устоїть проти гармат! Запорожців тоді я здавлю, як макуху, гетьмана їх поверну в свинопаси, а дурну чернь навчу шанувати гетьманськую зверхність»)
Ø Яким чином Я. Сомко прагне протистояти ворогам? («…скоро одбуду царських бояр, хочу йти на окаянного Тетерю. Виженем недоляшка з України, одтиснем ляхів до самої Случі, да, держачись за руки з Москвою, і громитимем усякого, хто покуситься ступити на руськую землю!»)
Ø Яким Сомко зневажливо ставився до запорожців. Чим же його захоплював Кирило Тур? (героїзмом, відданістю, мудрістю).
Ø Після двобою Кирила Тура із Петром, Сомко сказав : "Молода, батьку, знайшлась би й друга, а Кирила Тура другого не буде". Чи образив він цими словами почуття Лесі ? (Сомко дотримувався козацької моралі, за якою бойовий побратим завжди ставився вище, ніж кохана дівчина чи жінка).
Ø Чому Яким Сомко не погодився на пропозицію Кирила Тура рятуватися втечею? (не хоче міняти своє життя на смерть друга, не бажає міжусобиць).
Ø Чи осудили б ви Сомка, якби він з допомогою Тура утік?
Складання інформаційного грона.
Яким Сомко
Портрет:
- красивий, високий;
- міцний, кремезний;
- кругловидий;
- русявий;
- голова в кучерях, як у золотому вінку;
- очі ясні, веселі як зорі;
- ходить, говорить по-гетьманськи ,у дорогому вбранні.
Риси характеру і вдачі:
- цінує в людині високі моральні ідеали;
- дотримувався козацької моралі;
- мудрий політичний державний діяч;
- героїчна смерть.
В образі Якима Сомка автор утілив власний ідеал гетьмана - освіченого, розумного, талановитого діяча, здатного об’єднати всі землі України в самостійну державу шляхом відновлення ії давньої слави.
Іван Брюховецький
- Яким змальовує автор Івана Брюховецького?
Бесіда за питаннями.
Ø В якому одязі ходить Брюховецький до виборів і після виборів?
Ø Брюховецький погоджується, що Кирила треба карати за викрадену дівчину й битву з козаком киями. Чому він пізніше не дозволяє карати розпусного козака за чужу жінку? (він боявся сміливого, мужнього, чесного Тура, для якого військова справа перш за все і потурав таким, як і сам, морально звироднілим особам).
Ø За що і як старі січовики на чолі з батьком Пугачем прокляли Івана Брюховецького? ( Зрадив козацьким законам, моралі).
Ø Чому Брюховецький сам не наважується вбити Якима у тюрмі? Чи буде людина чесна, мужня наймати вбивцю для усунення свого опонента? Якби вони зустрілись на полі бою, то хто б переміг?
Ø Як ставиться до Брюховецького автор? Аргументуйте відповідь.
Портрет:
- середнього віку;
- середнього росту;
- постать і врода зовсім не гетьманська;
- так наче чоловік простенький, тихенький ( не ватажок);
- очі якісь чудні;
- читає із-під тишка (злодій…пройдисвіт, гадюка) .
Риси характеру і вдачі:
- позирав гордо…узявшись у боки;
- "Брюховецький суне";
- потакає розпусникам;
- зрадив козацьким законам, моралі;
- підступність;
- слабкодухість;
- "собаці собача смерть".
Отже, якщо образ Сомка автор змальовує в прикрашеному, романтичному вигляді, прагнучи показати людину державного розуму, державних інтересів, то Брюховецького він характеризує як підступну зрадливу і амбіційну натуру. Це політичний авантюрист, людина без честі і гідності.
Домашнє завдання : скласти і написати інтерв’ю з героями-опонентами: Якимом Сомком та Іваном Брюховецьким;
виконати тести за романом "Чорна рада" за посиланням:
Роман з першої сторінки захоплює читачів. Коли відбуваються події? ( Навесні 1663 року). Яким епізодом розпочинається «Чорна рада»?(Головні герої подорожують Україною. Визначальною сюжетною лінією для характерного увиразнення героїв є дорога, в яку вирушив козак Шрам зі своїм сином Петром, прямуючи з Правобережної України до Лівобережної до Якима Сомка. На цій дорозі вони зустрінуть різних за соціальним статусом і політичними поглядами людей. Дорога – вибір шляху для України, і різні герої вибирають різні дороги у прямому й переносному значенні).
Суспільно-політична лінія сюжету (історична) | Квест | Любовна лінія сюжету (пригодницька) |
Ліричний вступ. Розповідь про полковника-попа Шрама та визвольну боротьбу в Україні з часів Хмельницького. | Інтрига. Початок подорожі. Визначення мети, завдань героїв. | Експозиція. Приїзд Петра з батьком на хутір до Череваня. |
Експозиція. Приїзд полковника Шрама з сином на хутір Череваня.* Історія Василя Невольника. Розмова з Божим чоловіком.* | Спільна дорога друзів (чи є Шрам і Черевань однодумцями?) до Києва, сварка з міщанами*(які стосунки між кармазинниками й біднотою?). Прогноз конфлікту. Натяк на потребу зібрати «Чорну раду». | Зав’язка. Знайомство Петра з Лесею та Череванихою |
Зав’язка. Зустріч і розмова в Києві з Якимом Сомком.* | Ілюзія реалізації Шрамової мети. Випробування для Петра. Зустріч із запорожцями як стихійною ворожою (!) опозицією (визначте авторське ставлення до низового козацтва). | Розвиток дії. Поїздка до Києва. Розмова Петра з матір’ю Лесі. Зустріч Лесі з Сомком. Кирило Тур* викрадає дівчину. |
Розвиток дії. Повідомлення про зраду трьох Сомкових полків. Бунт косарів на хуторі Гвинтовки. Розмова з Пугачем,* в таборі в Сомка. Зрада писаря Вуяхевича. | Суспільно-політичні інтриги. Закручується конфлікт. Визначаються позиції Сомка як гетьмана. Ініціація Петра. Випробування героя двобоєм. | Кульмінація. Петро наздоганяє викрадача Кирила Тура (які літературні паралелі з прізвищем можна провести), б’ється з ним й отримує тяжке поранення |
Кульмінація. Чорна рада в Ніжині. Політична платформа І. Брюховецького.* Позиція московських представників. Суспільно-політичне розшарування нації. Прихильники Сомка в меншості. | Шанс перейти на вищий рівень «гри». Вирішальний вибір: створення або знищення української державності. Реалізація чи втрата Шрамової мети. Ймовірність здійснення мети Петра. | Розвиток дії. Леся з матір’ю доглядають пораненого хлопця. Леся й Петро закохуються. Гвинтовка сватає Череванівну за Вуяхевича. |
Розв’язка. Селянський бунт під час виборів гетьмана. Бенкет Брюховецького з московськими боярами в Ніжині. Іванець зраджує козацькі традиції. Брюховецький наймає вбивцю для Сомка. Кирило Тур намагається врятувати Сомка ціною власного життя | Фатальне вирішення долі української державності. Майже щасливе вирішення конфлікту для Петра | Розв’язка. Петро повертається у Хмарище. Кирило Тур допомагає Череваням. Знову зустріч з Божим чоловіком. Одруження Петра й Лесі. |
Постпозиція. Облога Паволочі Тетерею. Страта полковника Шрама. Страта Брюховецьким Сомка. Покарання Іванця Дорошенком. | Трагічне завершення квесту для полковника Шрама. |
Герої роману | Життєві принципи | Групування відносно конфлікту (виходячи з світоглядної позиції головного героя – полковника Шрама). |
Полковник Шрам і Яким Сомко | Автономна феодальна республіка | Однодумці, поборники соборності й державності України |
Черевань | Спокійне хуторянське життя в достатку | Політично інертний, байдужий. |
Кирило Тур | Іронічне ставлення до всього існуючого, життя законами серця | Політично інертний, має особистісні пріоритети. Суперник Петра Шраменка. |
Петро й Леся | Родинне щастя, гармонія почуттів | Втілення авторського ідеалу майбутнього. |
Іван Брюховецький | Першість власних інтересів, байдужість до долі України | Ворог української державності, лицемірний брехун. |
Запорожець Пугач | Демократична козацька республіка | Представник втрачених козацьких демократичних традицій, один із багатьох, обманутих Іванцем. |
Божий чоловік | Народна пам'ять, моральна чистота, духовне самовдосконалення | Духовний однодумець полковника- священика Шрама. Виразник Божої мудрості. |
1.https://learningapps.org/5087188
2.https://learningapps.org/watch?v=pfbfehqwj17
3.https://learningapps.org/watch?v=prggwj1oj01
ТЕМА.П.Куліш."Чорна рада". Історична основа і авторська уява, романтичність стилю. Динамічний інтригуючий сюжет
ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК
Паспорт твору «Чорна рада» Пантелеймона Куліша
Рід | епос |
Жанр | перший україномовний історичний роман-хроніка |
Літературний напрям | романтизм |
Тема | Зображення історичних подій у Ніжині 1663 року (боротьба за гетьмування; доба Руїни). |
Ідея | Заклик до єднання, утвердження думки, що панівним класом повинна бути свідома українська інтелігенція. |
Особливості композиції | Складається з 18 частин, 2 сюжетних лінії: політичної і любовної. Композиційний прийом – наскрізний образ дороги (тому жанрова своєрідність твору – роман-подорож), якою їдуть полковник Іван Шрам і його син Петро з Правобережної на Лівобережну Україну. |
Підзаголовок | Хроніка 1663 року (1845 – 1846, 1857 друк) |
Герої | Яким Сомко, Іван Брюховецький (Іванцьо), полковник Іван Шрам (справжнє прізвище Чепурний), Петро Шрам, Кирило Тур, Богдан Чорногор, Золотаренко, Михайло Черевань, Меланія, Леся, Матвій Гвинтовка, Божий чоловік, батько Пугач, Василь невольник, князь Гагін, Вуяхевич. |
Додаткові відомості | |
П. Куліш обирає ганебний момент в історії України, бо прагне напоумити нащадків, що розрізненість і міжусобиці гублять державність України. | |
Центральний образ у романі – образ народу (запорізькі козаки (січовики), городові козаки («кармазанники»), старшини, шляхта, міщани та селяни). Козацьку раду назвали «чорною», бо в ній брала участь міська та сільська біднота, тобто «чернь», як їх зневажливо іменувала запаніла козацька старшина. | |
Під час роботи над романом П. Куліш використав матеріали козацького «Літопису Самовидця» і частково «Літопису Григорія Граб’янки». | |
Історичною основою твору є складні часи ІІ половини XVІІ ст. після смерті Б. Хмельницького – період Руїни як символ деградації козацької епохи. | |
Топографічні назви, використані у творі: хутір Хмарище, Київ, урочище Романовського Кут, Ніжин, Паволоч (місто, де Іван Шрам боровся проти ставленика Польщі Павла Тетері і де його стратили). | |
Захисником традицій Січі у романі виступає батько Пугач – «січовий дід». | |
Роман має спільні ознаки з поемою «Гайдамаки» Т. Шевченка: 1) в обидвох творах є дві сюжетні лінії, з яких – історична, а друга – любовна; 2) порушена темаосмислення історичного минулого України. | |
Написати роман доби козацтва Куліша спонукала повість «Тарас Тульба» Миколи Гоголя. Митець не вважав історичним твір Гоголя, адже в ньому змальовані не реальні історичні особи та події, а вигадані. Ідеал натурального життя людини в гармонії з природою й совістю втілено в образі хутора Хмарище. | |
Прототипом полковника Івана Шрама був паволоцький полковник Попович. | |
«Цю книгу (« Чорну раду») скоро напам’ять буду читати. Вона мені так чарівно живо нагадала мою прекрасну бідну Україну…Пречудова і вельми благородна праця! Брильянт в сучасній історичній літературі» (Т. Шевченко) | |
У своїй творчості Т. Шевченко неодноразово звертався до історичного минулого свого народу, шукав там відповідь на гострі проблеми сучасності. Особливо митець захоплювався добою козаччини, яка приваблювала його своєю героїкою, волелюбними настроями. Тому і показував її часто у своїх творах як взірець життя, гідною людини, утверджуючи необхідність боротьби проти самодержавно-кріпосницької системи, яка принижувала національну гідність, калічила особистість. Серед кращих творів на цю тему є драма Тараса Григоровича «Назар Стодоля».
Теорія літератури. Що вам відомо про драму як літературний жанр?
Драма (гр. drama — дія) — 1) Рід художньої літератури, у творах якого життя подається через розмови та вчинки дійових осіб. Має такі основ-ні види: драма (у вузькому значенні), комедія, трагедія — призначені для вистав у театрах. 2) Художній твір (п'єса), в якому показано важкий у розв'язанні життєвий конфлікт між певними групами людей чи окремими особами із суспільством; розв'язка такого конфлікту часто не має трагічного характеру.
Особливості драматичних творів:
Ÿнаявність ремарок;
Ÿспосіб викладу за допомогою діалогу;
Ÿпризначений для показу на сцені;
Ÿвідтворення подій на сцені як процесу, що відбувається в цей момент у дійсності;
Ÿзображення героя через його вчинки і висловлення;
Ÿпрозова або віршована форма.
Опрацювання твору Т. Шевченка «Назар Стодоля»
Як виник задум написати програмовий твір Кобзаря?
Глибоке вивчення минулого, шукання нових драматичних засобів його відтворення дали змогу Т. Шевченкові створити драму «Назар Стодоля» (1842–1843), яка стала явищем у європейській драматургії.
Тема: зображення суспільного життя різних прошарків населення на Україні в XVII ст.: поет уводить читача у складний світ кичатих, які прагнуть багатства, чинів, слави навіть ціною щастя рідних дітей, протиставляючи їм світ простих українців і козаків.
Ідея: висміювання козацької старшини, уславлення благородства низових козаків, їх волелюбність і відвагу.
Основна думка:
а) викриваючи й засуджуючи антигуманний, потворний характер шлюбу з розрахунку, Т. Шевченко доводить, що сім'ю слід будувати на взаємній любові, довірі, духовній близькості людей;
б) у моральних основах народного життя Кобзар бачить силу, здатну піднести особистість до героїзму.
Жанр: історична соціально-побутова драма.
Особливості твору: багатогранність у змалюванні характерів героїв; відтворення народних звичаїв та обрядів; поєднання народних звичаїв та обрядів; поєднання ліричного і гумористичного.
Конфлікт твору — соціальний, який розгортається в побутовому плані на правдиво відтвореному тлі історичного минулого України після Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького. Ця доба в історії країни характеризується загостренням суперечок між козацькою верхівкою, у руках якої була зосереджена вся повнота політичної, економічної і військової влади, і рядовим козацтвом, народними масами.
Сюжет, композиція.
Хома Кичатий — сотник, який вирішив збагатитися за рахунок того, що він силоміць видасть свою дочку заміж за старого полковника Молочая. Жених присилає сватів, але цьому перешкоджає Назар, якого любить Галя.
Сотник категорично забороняє дочці зустрічатися із Стодолею. Назар у розпачі. Гнат, побратим засудженого козака, вирішує допомогти горю. Друзі умовляють Стеху, ключницю Кичатого, за винагороду допомогти викрасти Галю з батьківського будинку. Кохані знову разом, вони чекають коней, щоб виїхати на постійне помешкання у Січ. Незабаром з'являється Кичатий, якому Стеха (що виявила вигідну для себе дворушність) розповіла про викрадення Галі. Виникає сутичка між сотником з одного боку і Назаром, Гнатом з іншого. Ситуація склалася на користь молодих. Хома благословляє їх на одруження.
Експозиція: рішення Хоми видати дочку заміж за полковника; очікування сватів.
Зав'язка: одночасне з'явлення у хаті Кичатого сватів і Назара; конфлікт між сотником і простим козаком.
Розвиток дії: опис народних вечорниць напередодні Різдва; рішення Гната допомогти побратиму в його горі — за допомогою Стехи викрасти кохану в батька.
Кульмінація: сутичка Хоми з побратимами.
Розв'язка: згода Кичатого на шлюб Назара і Галі.
Рубрика «Пізнай літературного героя за наведеною цитатою». Літератур-ний диктант.
Ÿ«Ти знаєш в яку ціну поставив цар Соломон золотий плуг? Він каже, що при нужді шматок хліба дорожче золота. А я скажу: чарка горілки козаку миліша усіх жінок на світі». (Гнат)
Ÿ«І рибалки, і вольнії козаки. Ми люди німецькії ідемо з землі турецької. Раз дома у нашій землі випала пороша. Я й кажу товаришу: «Що нам дивиться на погоду? Ходім лишень шукати звіриного сліду». (Сват)
Ÿ«Думай собі, голубко, та гадай, що… а воно зовсім не так буде. Закинь, удочку, сама рибка піде. Шутки-тесть полковника!..А що далі — се наше діло. Аби б через поріг, то ми й за поріг глянем». (Кичатий)
Ÿ«Той самий, за кого ти вчора обіщав видать дочку свою, той самий, якого ти знав ще з тієї пори, як він тебе вирвав із-під ножа гайдамаки! Згадай іще, що я той самий, хто й самому гетьману не дасть себе на посміх!». (Назар)
Ÿ«Побачимо», побачимо, як попадеться нашому теляті вовка піймати. Не сказавши ні слова дочці, за кого і як хоче віддати, думає, що наша сестра — коза; поженеш, куди схочеш. Е, ні! Стривай лишень, голубчику». (Стеха)
Ÿ«Як налетять, було, з своєї Січі, так що твої орли-соколи! Було, як схопить тебе котрий, так до землі не допустить, так і носить… Ой-ой-ой! Куди то все дівалось?..» (Хазяйка Катерина)
Ÿ«Слухать — що їсти, в горшку не бовтати, усів не марати, слов не пропускать, другим не мішать». (Кобзар)
Ÿ«Не треба мені вашого добра; я і без нього була б щаслива. Я вас так вірно люблю, так вбиваюсь за вами, а ви…». (Стеха)
Ÿ«О, я лукавий, лукави! О,я грішний, проклятий!.. доле моя! серце моє! Проси його, нехай уб'є, нехай я світа не паскуджу!». (Кичатий)
Ÿ«Цур йому, який нехороший! Як приїде до нас, то я зараз із хати втікаю. Мені навдивовижу, як ще його козаки слухають. Тільки у його, паскудного, і мови, що про наливку та про вареники». (Галя)
Ÿ«А так, шляхом. У Чигирині нема заробітку, а ми прочули, що у пана Кичатого весілля буде, так і прийшли сюди». (Жид)
Ÿ«Її діло таке: що звелять, те й роби. Воно ще молоде, дурне; а твоє діло навчить її, врозумить, що любов і все таке прочеє… дурниця, нікчемне». (Кирчатий
Домашнє завдання: підготуватися до контрольної роботи
«І ЛЮДИ ТЕМНІЇ, НЕЗРЯЧІ ДИВА ГОСПОДНІЇ ПОБАЧАТЬ…».
Т.ШЕВЧЕНКО І БІБЛІЯ.
Виконати тест за посиланням:
https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSd8M3Q_rrMhirv5GhryM6H5zcyCB1_qLf-_NA6zAfMjSvRKcg/viewform?usp=sf_link
переглянути відеоматеріал Географія заслання Тараса Шевченка
Усне словесне малювання.
1. Опишіть, яким ви вперше побачили Т.Бульбу?
2. Як відомо, Гоголь не дає окремого портрета головного героя. Користуючись
текстом повісті, спробуйте створити цей портрет ( 1, 8, 9, 10).
3. Зачитайте цитати до образу Т. Бульби.
. Складання сенкана до образу Тараса Бульби:
Козак
мужній, хоробрий
захищає, відстоює, воює
не прощає зради сина
патріот
- Як ви думаєте, чому Тарас тішився думкою про те, що привезе на Січ своїх
синів?
- Про що свідчить той факт, що Тараса раді були бачити на Січі?
- Які негативні риси є у характері героя? (грубий у поводженні з дружиною,
упертий, жорстокий).
- Чи однаково Тарас сприймав синів?
Гронування до образу Тараса Бульби
Батько Остапа і Андрія
Мав дружину
отаман
старий полковник
Сміливий
Мужній
Завзятий
рішучий
Вірний своїй вітчизні
Брав участь у битвах
Усе найдорожче він віддає Січі
Жорстоко розправлявся з ворогами
не прощає зради, грабіжництва
Дослідницька робота.
1. Розкажіть про зустріч під час бою Тараса та Андрія.
2. Знайдіть у тексті опис зустрічі Тараса з Андрієм . Зачитайте його.
3. Як Тарас сприйняв те, що ляхи взяли в полон Остапа?
4. Як Тарас підтримав сина в останню хвилину його життя?
5. Як загинув Тарас Бульба? Про що думав Тарас в останні хвилини свого
життя?
Складання паспорта до твору.
Автор | М.В.Гоголь |
Назва твору | «Тарас Бульба» |
Жанр | Історична повість |
Головні герої | Т.Бульба, Остап, Андрій, мати, полячка, козаки. |
Тема | Зображення історичних подій 16 – 17 століття в Україні, побуту, звичаїв Запорозької Січі. |
Ідея | Уславлення військового товариства, звеличення подвигу, патріотизму, відданості ідеї захисту рідної землі. |
Проблеми твору | 1. Захист рідної землі. 2. Моральний вибір. 3. Єдність, згуртованість народу – запорука перемоги. 4. Кохання, вірність, самопожертва. 5. Батьки і діти. 6. Кохання. |
Ключові слова | Запорозька Січ. |
Домашнє завдання. Дібрати цитатний матеріал до образів Остапа та Андрія,
скласти тестові завдання, *написати листа Т.Бульбі.
Яр Славутич, поет, перекладач та професор Альбертського університету говорив про Гоголя так:
«У письменника формується нова місія — посланництво від імені поверженої в рабство Батьківщини… Він виконав свою місію засобами російської мови блискуче… Українець зробив величезний внесок у сусідню літературу, а подяки жодної». Тож давайте сьогодні по-іншому поглянемо на постать Миколи Гоголя – видатного українця, який залишив свій слід в історії літератури назавжди!
Цікаві факти про письменника сае тут:
М. Гоголь — геніальний, всесвітньо відомий письменник-мислитель. Він суттєво збагатив не лише вітчизняну, а й російську культуру, переніс у неї сковородинівську філософію — екзистенційну традицію, підготував духовний ґрунт для появи титанічної постаті Ф. Достоєвського. Завдяки М. Гоголю Україна стала відома й популярна практично на всій планеті. І в долі, й у творчості письменник яскраво виявив характерне для романтизму бачення світу як клубка трагічних суперечностей. Помічаючи насамперед дисгармонійність у собі і в душах інших людей, у суспільстві, Гоголь понад усе прагнув цілковитої гармонії (сонця, світла) для себе, свого народу, людства.
1809, 1 квітня – в містечку Великі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губернії в родині поміщиків Василя Опанасовича та Марії Іванівни Гоголів-Яновських народився син Микола.
Дитячі роки письменника пройшли у Василівці – родовому маєтку Гоголів. Зараз село, де жили Гоголі, називається Гоголеве, дім митця стоїть на тому самому місц, відбудований за малюнками й кресленнями самого письменника. У ньому сьогодні знаходиться музей – заповідник М.В.Гоголя.
Гоголь походив зі старовинного дворянського роду. Його предки відзначалися надзвичайною обдарованістю. Дід, Опанас Дем’янович, закінчив Київську духовну академію, знав шість мов. Бабуся, Тетяна Семенівна, мала здібності до малювання. До речі, сам Гоголь гарно малював, а ще любив вишивати, розробляв візерунки для вбрання своїх сестер, для вітражів у батьківському домі.
З 1818 по 1819 р. навчається в Полтавському повітовому училищі.
Дуже любив Микола Васильович український фольклор, збирав легенди й оповідання про минувшину. Згодом, уже в Петербурзі, він буде просити матір і сестер прислати йому все, що пов’язано з Україною.
Із Василівки шлях привів Гоголя до Полтави, де він навчався в повітряному училищі разом із братом Іваном.
Із Полтави дорога привела майбутнього письменника до Ніжина, де Гоголь навчався в гімназії з 1821 по 1828 рік. Гоголь потерпав через голод, відсутність теплого одягу, часто хворів і плакав з туги за батьками, але ці роки були визначальними у його житті. Саме в Ніжині сформувався талант Гоголя – там він розпочав писати.
1830 року вийшли у світ «Вечори на хуторі біля Диканьки» й одразу принесли славу Гоголю. Він увійшов у коло відомих літераторів, познайомився з О.Пушкіним, В.Жуковським, О.Дельвігом.
Пізніше Гоголь написав ще багато творів: п’єсу «Ревізор», «Петербурзькі повісті», перший том «Мертвих душ». (слайди 13, 14, 15)
Повість «Тарас Бульба» посідає особливе місце у творчій спадщині письменника. У ній письменник висловив не лише ставлення до минулого, а й своє розуміння батьківщини, волі, людської гідності, смислу буття.
В останні роки життя М. Гоголь шукає власного притулку в релігії, відвідує і повертається в Росію 1848 року. З 1851 року мешкає у Москві, де і помирає 21 лютого 1852 року, знищивши всі свої папери.
На початку ХХ століття професор І. Мандельштам, аналізуючи стиль Гоголя, дійшов висновку, що мовою його душі була українська. Це виявляється не тільки в лексиці, а й навіть у синтаксисі,— думав він по-українськи, а потім, пишучи, перекладав російською.
З Україною тісно пов'язана й уся творчість великого письменника. Твори митця української тематики становлять собою цікаву сторінку творчості Гоголя. Узяти хоча б твір «Вечори на хуторі поблизу Диканьки». Цикл написано російською, проте мова настільки насичена розмовними народними елементами, що національний колорит переданий повно і просто геніально. Письменник створив цей цикл казковим і змальовує не тільки казкові образи, а й образ усього українського народу через окремих героїв. Він знайомить світ зі своїм народом, змальовуючи його веселим, працелюбним, поетичним. Але Гоголь не ідеалізує українців, він все одно вказує на деякі недоліки ментальності, зображуючи їх гумористично та весело. При цьому він підкреслює, що й самі українці залюбки сміються із власних вад. Створенню неповторного колориту сприяє й вищезгадана казковість, бо кожному народу притаманні оригінальні вірування, і навіть коли ці вірування наївні та забобонні, вони все одно є частиною народної душі.
Віртуальна екскурсія «Національний музей М.Гоголя"
Домашнє завдання : знати життєвий і творчий шлях М. Гоголя. прочитати повість "Тарас Бульба". Виконати тест:
Код доступу 8943727
Домашнє завдання: скласти конспект за творчістю поета, вірш "Човен" виразно читати та аналізувати, виконати тест до 21.01.2021:Код доступу 6875530 jjoin.naurok.ua
Літературознавці стверджують, що початок романтизму в українській літературі припадає на час публікації в журналі «Вестник Европы» у 1827 році твору
П. Гулака-Артемовського «Рибалка».
Письменник указував на особливі причини, що спонукали його передати своєю рідною мовою баладу Ґете «Рибалка»: «Хотів спробувати: чи не можна малоросійською мовою висловити почуття ніжні, благородні, піднесені, не змушуючи читача чи слухача сміятися, як від «Енеїди» Котляревського і від інших, з тією ж метою написаних віршів?».
Домашнє завдання : зробити порівняльний аналіз балад Глака-Артемовського "Рибалка" та балади "Рибалка" Гете та виконати обов'язково тестові завдання за посиланням:
"Рибалка" Гете
Вода біжить, вода дзюрчить,
Сидить рибалка там,
Спокійно вудки він глядить,
Хоч захолонув сам.
Він там сидить, і бачить він:
Розверзлася ріка,
І діва випливла з глибин,
Волога і струнка.
Вона пливе, вона співа:
— Чому ти мій народ
З лукавством, звичним для людей
На спеку вабиш з вод?
Ах, знай же, що для рибок є
В воді привітний схов!
Пірнай сюди і тут своє
Здоров'я знайдеш знов.
Чи блискіт сонця тут поблід?
Чи місяць в водах зник?
Хіба не вдвічі кращий вид,
Відбитий в плесі рік?
Хіба це небо голубе
Так сповнене краси,
Що не принаджує тебе
Світ вічної роси?
Вода біжить, вода дзюрчить,
Плюскоче біля ніг.
Проймає пристрасть душу вмить,
Немов од слів палких.
Співала й кликала вона,
І сталось так тоді:
Вона зманила, він пірнув
Та й зник навік в воді
22.12.20
Графічний диктант «Так» чи «Ні». Необхідно підтвердити або спростувати твердження:
Твір «Маруся» Г. Квітки-Основ’яненка – це …:
· Перший прозовий твір української літератури.
· Імпресіоністичний твір.
· Повість, джерелом написання якої є дійсність українського села.
· Поєднання сентименталізму з реалізмом.
· Зображення соціально-нерівного кохання.
· Твір, який написаний українською літературною мовою.
Наум Дрот – головний герой твору, батько Марусі.
Риси характеру: добрий хазяїн, гарний чоловік, турботливий батько, вольовий, непохитний, уміє брати відповідальність на себе, має авторитет у сім’ї, співчутливий до бідних, вірить у Бога.
Висновок: Наум Дрот – вольовий, непохитний у своїх намірах чоловік, який дотримувався патріархального образу життя. Усі складні питання він вирішував на свій погляд. Щасливе й заможне життя було в нього з дружиною Настею. Сильно любив дочку. А дочка й дружина безперечно слухали його. Наум також цінував Василя, але марусю не віддавав за нього, бо той мав іти в рекрути.
Робота над образом Василя. Заповнити картку «Анкета головного героя».
1. | Ім’я: |
2. | Місце проживання: |
3. | Батьки: |
4. | Національність: |
5. | Сімейний стан: |
6. | Риси характеру: |
7. | Стосунки з батьками: |
8. | Ставлення до Марусі: |
9. | Довгоочікуване бажання: |
Робота над образом Марусі.
Маруся – головна героїня однойменної повісті Г.Квітки-Основ’яненка. Маруся – дівчина-селянка, в образі якої втілено найкращі риси українки. Уже при першому знайомстві зрозуміло, що вона зовсім не схожа на моїх сучасниць. Спокійний добрий погляд свідчить про її вихованість, доброзичливість, щиру душу. Та не тільки погляд, а й брови, як шнурочки, личко червоне та ледь помітна посмішка привертають до себе увагу. Не можна заперечити, що перед нами дуже красива дівчина. Погляньте також на її охайний, зі смаком підібраний костюм, ретельно заплетені коси… Так, перед нами дівчина з гарним естетичним смаком. Те, як вона стоїть, іде, говорить, - усе свідчить про поетичність та ліризм її душі. А це ознака того, що ця дівчина здатна на велике почуття. І зовсім не віриться, що її портрет віддає трагізмом. Отже, вкотре, вдивляючись у портрет Марусі, я розумію, що мене вражає не тільки її неймовірна казкова зовнішність, але й внутрішня врода, змальована й ідеалізована автором.
Слово вчителя. Якщо ми говоримо сьогодні про Василя та Марусю, то неможливо не зупинитися на їхньому коханні. Як його можна охарактеризувати? А що таке кохання?
Побудувати асоціативний рядок, підібрати синоніми до слова «кохання», з’ясувати лексичне значення слова «любов», пояснити, чим різняться лексичні значення слів «любов» і «кохання».
Любов і кохання
В одній звичайні людській душі жили Любов і Кохання. Вони були схожі, як близнюки, але вели себе чомусь по-різному. Кохання було від природи сліпим, Любов мала стопроцентний зір. Коли Кохання впритул не помічало недоліків, Любов чудово бачила їх, беззаперечно приймаючи. Коли Кохання гуляло під місяцем і дарувало квіти, захлинаючись у вирі щасливих емоцій, Любов терпляче чекала самотніми холодними ночами. Коли Кохання розпливалося в компліментах, Любов говорила жорстку правду, лікуючи болем. Кохання знало безліч ніжних слів, Любов просто вміла дарувати насолоду. Коли кохання кричало “я не проживу без тебе!”, любов, тихо помираючи, відпускала на свободу.
Коли кохання безсило билося в істериці, вимагаючи взаємності, Любов проводила безсонні ночі біля лікарняного ліжка, ні на що не зважаючи. Коли кохання, дивлячись в постаріле зів'яле лице, відвернулося, і, жаліючи себе, розтануло, як сніг, залишивши душу назавжди, Любов залишилась, вдихаючи життя в холодні посинілі губи.
- Я тут безсила, - сказала Смерть, тихо танучи слідом за Коханням.
- Чому ж так відбувається? – запитав молодий Ангел у старшого „колеги”, зазираючи з цікавістю у сповнену Любов’ю душу.
- Все просто, - відповів Старий Ангел, який на своєму віку бачив мільйони звичайних людських душ. - Все просто. Коли народилося Кохання – засяяла нова яскрава зірка, даруючи красу і радість всім навколо. Коли народилася Любов – посміхнувся Бог. А посміхається він, повірте, не так часто.
Асоціативний рядок:
Кохання — прекрасне почуття — почуття прив’язаності — велика відповідальність — симпатія до людини іншої статі — втрата відчуття часу — земля пливе під ногами.
Синоніми: кохання, любов.
Любов – 1) почуття глибокої прихильності до особи іншої статі; 2) почуття глибокої сердечної прив’язаності до кого-небудь.
Мовний матеріал. В українській мові в дорадянські часи семантично розрізняли кохання як пристрасну емоцію та любов як слово більш загального значення: кохання має тілесний та пристрасний контекст, любов може і не мати контексту пристрасті. Термін любов, зокрема, досить часто використовувався у контекстах «любов до Бога», «Божа любов» тощо Кохання і любов визначали або як стан особистості (закоханість), або як інтенціональну спрямованість на об'єкт любові: є суб'єкт і його почуття до іншого, при цьому виключався контекст «між», допускалася наявність одностороннього почуття кохання.
§ Яке слово більше підходить до стосунків між Василем та Марусею? (Кохання чи любов?)
§ Домашнє завдання. Виписати цитати до образів головних героїв
Постать Сковороди у давній українській літературі – одна з найпомітніших, письменник, філософ, композитор, співак, знавець багатьох мов, Сковорода дивував сучасників різностороннім талантом, енциклопедичними знаннями. У нього вчилися Котляревський і Шевченко. Доброта, чуйність, любов Сковороди до людей передавалися з покоління в покоління. Життя поета було взірцем не тільки для його сучасників. Багато чого можемо повчитися й ми. Бо ж такі риси його, як сміливість думки, несхитність ідеалів, вірність інтересам простих людей, душевна щедрість завжди спонукають людину до самовдосконалення.
Щоб краще усвідомити і зрозуміти світ Григорія Савича , потрібно заглибитись у світ його життєвих пригод.
Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня 1722р. в селі Чорнухах, що на Полтавщині, у сім’ї малоземельного козака. Бажання пізнати світ хлопець виявляв ще в дитинстві, про що свідчать його «дорослі» запитання до матері: «Чого сонце щодня за грушу ховається? А де опинишся, якщо йти прямо-прямо і нікуди не звертати?» Першу свою школу Гриць пройшов у дяка-скрипаля, який і виявив музичне обдарування хлопчика, що мав неабиякої краси голос, тож він став першим співаком у церковному хорі. На дванадцятому році життя з торбинкою харчів, латинською граматикою та улюбленою сопілкою Григорій покинув рідну домівку й подався до Києва, де здійснилася його мрія – він вступив до Києво-Могилянської академії. У ній найвідоміший на той час вищій школі Східної Європи Сковорода став одним із найкращих студентів, навчався в ній десять років із кількома перервами й закінчив цей заклад у тридцятирічному віці.
На двадцятому році життя Григорія відрядили до Петербурга співати в придворній капелі, адже він прославився грою на скрипці, бандурі та ще кількох музичних інструментах, мав композиторський хист, до того ж у цей час уже писав вірші. Усебічно обдарований хлопець міг би високо піднятися кар’єрними щаблями, проте вирішив покинути Петербург і повернутися до Києва.
З 1745 по 1750р. у складі Токайської комісії, яка заготовляла вино для царського двору, Г. Сковорода перебував за кордоном. Він побував у Німеччині, Словаччині, Польщі, Італії, Угорщині, Австрії, відвідував університети, у яких слухав лекції відомих учених, працював у бібліотеках, вивчав філософські праці, до речі, знання багатьох мов дало йому можливість вільно дискутувати з ученими різних країн.
У 1750р. Г. Сковорода повернувся в Україну. Спочатку викладав у Переяславському колегіумі, потім шість років провів у селі Ковраях (недалеко від Переяслава), працюючи домашнім учителем у сина поміщика Степана Томари. Саме тут завдяки близькості до природи й народу формувалися філософські погляди майбутнього письменника-мислителя. Як добре не було в Ковраях, але Григорія тягло до спілкування з молоддю. Він став викладачем стародавніх мов і етики в Харківському колегіумі. Своїх учнів навчав тих норм, яких дотримувався в житті сам, тобто учив, як жив, а жив, як навчав. У колегіумі Сковорода став улюбленим учителем, проте через цькування й доноси був вимушений покинути заклад.
З 1769 р. Г. Сковорода вів мандрівний спосіб життя. На цей час припадає написання більшості творів, які через заборону книговидання в Україні не друкувалися, а переписувалися й поширювалися усно.
Сучасник згадує: «У крайній бідності Сковорода переходив з одного села до другого. У їжі був невибагливий, жив дуже скромно, а вважав себе багачем. Коли хтось намагався щось дарувати йому, то чув незмінну відповідь: «Віддайте біднішим від мене»».
Жив письменник за сонцем: вставав, коли воно сходило, а коли заходило за обрій, давав спочинок натрудженому тілу. Не захотів мати власної хати і взагалі постійної домівки. В одному селі Григорій Сковорода лікував відставного майора. Поки він провідував хворого, дочка майора, красуня Олена, закохалася в ніжного поета-музику, і Григорій теж її покохав. Ішлося до весілля, але Сковорода вагався, бо не уявляв життя без мандрів. Так і не одружився.
Мудре слово Сковороди притягувало людей. Зайде він, бувало, у село, сяде край майдану, на цвинтарі або в когось на подвір’ї, скине торбу, дістане подругу-сопілку,заграє народної «Ой піду я лугом-долиною» - і сходяться люди. Тоді мандрівний філософ виймає книги, читає, учить. Коли ж пора гаряча й дорослі в полі, збере малят біля школи чи в хаті та й розказує казки, ним же складені, навчає читати й писати, довірливо бесідує з малечею.
Про смерть Сковороди Ізмаїл Срезневський писав: «… Був прегарний день. До дідича з’їхалось багато сусідів погуляти й повеселитись. Мали також на цілі послухати Сковороди… За обідом був Григорій незвичайно веселий і говіркий, навіть жартував, оповідав про своє минуле, про свої мандрівки…Зачаровані його красномовством, повставали всі від обіду, Сковорода щез… Він пішов у садок. Довго ходив він по перехресних стежках, зривав овочі й роздавав їх хлопчикам, що працювали в садку. Увечері сам господар пішов шукати Сковороду й застав його під гіллястою липою. Вже заходило сонце: останні його промені пробивались крізь гущу листя. З рискалем у руці копав Сковорода яму – вузьку, довгу.
- Що це, друже Григорію,чим то ти зайнятий? – спитав господар,
підійшовши до старого.
- Пора, друже, закінчити мандрівку! – відповів Сковорода. – І так усе волосся ізлетіло з бідної голови. Пора заспокоїтися.
- І, брате, дурниця! Досить жартувати, ходімо!
- Іду! Але я прохатиму тебе попереду, мій добродію, хай тут буде моя могила.
І пішов у хату. Сковорода недовго в ній лишився. Він пішов у свою кімнату, перемінив білизну, помолився Богу і , підложивши під голову свої писані праці і сіру свитку, ліг, зложивши навхрест руки. Довго чекали на нього з вечерею. Сковорода не з’явився. Другого дня вранці до чаю теж, до обіду так само. Це здивувало господаря. Він насмілився увійти до Сковороди, щоб розбудити його; одначе Сковорода лежав уже холодний, закостенілий».
Чи справді так було, що він передбачив день своєї смерті, сам викопав собі могилу? Можливо. Але, мабуть, ви переконалися у тому, що це незвичайна особистість.
2.Літературна вікторина.
1.Де народився Г. Сковорода?
2.У якому віці відправився до Києва на навчання?
3.Який улюблений інструмент взяв з собою?
4.У якому вищому навчальному закладі навчався Сковорода?
5.З якою метою відправили його до Петербурга?
6.Що викладав Сковорода в Харківському колегіумі?
7.Чому не одружився мандрівний філософ?
8.Скільки часу провів у мандрах Сковорода?
9.Яка епітафія викарбувана на надмогильній плиті?
3.Проблемне питання.
«Світ ловив мене, але не спіймав»… Як ви гадаєте,чому саме ці слова написано на хресті над його могилою?
4. Вправа «Асоціативний кущ».
За допомогою «асоціативного куща» створити психологічний портрет Г. С. Сковороди на кожну літеру прізвища
С –
К –
О –
В –
О –
Р –
О –
Д –
А –
Аналіз філософських ідей Григорія Сковороди.
Григорія Сковороду називали “українським Сократом”. Він закликав: “Пізнай себе”. До речі, він “винайшов” своєрідну “формулу щастя”. Отож розглянемо філософські ідеї Сковороди. Можливо, знайдемо щось корисне і для себе?
.Вчення про дві натури і три світи. Григорій Сковорода вважав, що існують два світи, чи дві “натури”: одна видима, матеріальна, а друга невидима, духовна, тобто Бог. “Ця невидима натура… все живе прозирає і утримує, скрізь завжди є, був і буде”. Продовженням учення про дві натури є теорія про три світи : макрокосм (всесвіт), мікрокосм (людина), символічний світ (Біблія), котрий поєднує макро- і мікро-світи. Кожен із цих світів має подвійну натуру – видиму, зовнішню (матеріальну) й невидиму, приховану (духовну). Справжня людина – це її внутрішній духовний світ із притаманними йому волею, розумом, почуттями, прагненнями, природними здібностями.
Пізнання та самопізнання.
Провідне місце у філософській системі Г.Сковороди посідає теорія пізнання. Ідею “пізнай себе самого”, висунуту давньогрецькими філософами (Сократом, Платоном), Сковорода розвинув далі. Він вважав, що людина може пізнати обидві натури – зовнішню і внутрішню. “Якщо хочеш виміряти небо, землю і моря, – повинен спочатку виміряти себе” . Самопізнання мислитель розглядає як засіб, що дає змогу людині відчути свою духовну сутність, а значить – бути щасливою.
Вчення про “сродну працю” (природні схильності людини). Г. Сковорода про як джерело достатку й радості, вважав, що будь-яка праця принесе задоволення, якщо вона “сродна”, якщо людина любить її і вкладає в неї душу. “Неспорідненість важча від будь-якого неробства” . Філософія серця.
“Втікай од слави, обіймай самотність, люби бідність, цінуй скромність, дружи з терплячістю, оселися зі смиренням укупі – оце тобі проміння божественного серця” . Саме серце для Сковороди є джерелом думок і бажань, тому його постійно треба тримати в чистоті.
Вчення про щастя.
На думку Григорія Сковороди, людина тілесна – нещаслива, людина духовна – вільна і щаслива. Аби бути щасливою, людина має пізнати себе, вибрати “сродну працю”, розвинути свої здібності шляхом освіти, дружити з людьми, близькими за інтересами і переконаннями.
Домашнє завдання: вивчити біографію письменника, написати твір-мініатюру «Світ ловив мене, але не спіймав».
Історична основа «Слова про похід Ігорів»
Час, коли жив автор «Слова про похід Ігорів», був дуже напружений в історії наших предків. Київська Русь втрачала свою колишню могутність, почала роздрібнюватися на окремі князівства, які ворогували
між собою, вели братовбивчі війни на території сусідів. З князівських міжусобиць скористалися половці — кочові племена, які, у XI — XII століттях розгромивши печенігів, зайняли весь степовий південь сучасної України, а також тримали під контролем увесь Крим і басейн ріки Дон аж по Сулу та Рось. Вони, починаючи від 1061 р. аж до середини XIII ст., постійно нападали на руські землі, грабували, палили, брали людей у полон і швидко зникали.
Щоб якось зарадити страшному лихові, князі укладали з половцями мирні договори, задобрювали їх подарунками, одружувалися з дочками половецьких ханів, але все це мало допомагало, бо між князями не було одностайності, та й вони самі не раз приводили кочівників на руські землі, щоб з їхньою допомогою звести рахунки з суперниками.
Руський народ вимагав від князів припинення чвар і об'єднання для боротьби проти половців. Розуміли небезпечність ситуації і самі князі, тож вони почали активніше чинити опір степовим кочівникам, вдаватися до рішучих заходів. Зокрема, у 1183 році великий князь київський Святослав з допомогою ще кількох князів переміг половців, а одного з їхніх ханів, Коб'яка, взяв у полон.
Однак новгород-сіверський князь Ігор не зміг узяти участь у переможному поході: гой розпочався навесні, й ожеледь перешкодила кінному війську Ігоря наспіти вчасно. Гордий і сміливий князь вирішив завоювати половців і собі, що йому спочатку і вдалося. Окрилений успіхом, Ігор через два роки виступає у другий похід, який розпочинається 23 квітня 1185 року. Разом із ним вирушають також його син Володимир, що княжив у Путивлі, та племінник Святослав Ольгович із Рильська.
Йшли довго. На дев'ятий день опівдні у верхів'ї Дінця мусили зупинитися, бо сонце нараз кудись щезло, і настала темінь, на небі мерехтіли зорі. Тривожно стало в кожного на серці. Досвідчені бояри порадили Ігореві відкласти похід, бо затемнення сонця, за повір'ям, віщує лихо: не буде успіху в поході. Та Ігор не зважив на пораду. І військо, переправившись через Донець, рушило до Осколу, де два дні стояло табором — очікувало Ігоревого брата Всеволода, князя Трубчевського із дружиною.
Об'єднавшись, руські князі продовжили похід. На річці Сольниці їх уже чекали половці. У п'ятницю, 10 травня, вранці, на русинів кинулася ворожа кіннота. Готові до бою, вишикувані у бойовий лад руські воїни пішли на зближення із супротивниками. Немало половців було вбито, ще більше забрано в полон, захоплено рухомі вежі (намети, кибитки) та дорогоцінності.
Руське військо заночувало в степу. А на світанку наступного дня його оточили половці, як густий бір. Билися русичі з ворогами не на життя, а на смерть цілий день до вечора в суботу, увесь вечір і цілу ніч.
Фатальний кінець настав уранці в неділю: не витримавши навали численних половецьких орд, почали тікати допоміжні війська з осілих кочівників. Ігор, що кинувся їх завертати, потрапив у полон, а згодом половці захопили й інших князів. Дружина панічно відступала, багато воїнів було порубано, а решта потонула в Торських озерах.
Здобувши перемогу, половці ринули на Русь, принесли їй багато руйнувань і горя. Таким чином, невдалий похід новгород-сіверського князя звів нанівець усі минулі досягнення у боротьбі з половцями.
Через якийсь час князю Ігорю з допомогою половця Лавора вдалося втекти з неволі. Одинадцять днів добирався він до Дінця, а звідти — до Новгорода-Сіверського.
Ці події, що зафіксовані Київським літописом (див. додаток № 1 до уроку) і становлять історичну основу «Слова про похід Ігорів».
Історія віднайдення та вивчення пам'ятк.
Традиційно вважалося, що «Слово…» було відкрите графом Олексієм Івановичем Мусіним-Пушкіним 1795 р. Однак нові дані свідчать, що цей твір був відомий деяким дослідникам ще з 1787 р. Заслуга ж О. І. Мусіна-Пушкіна полягає в тому, що він придбав рукопис 1791 р. в архімандрита Спасо-Ярославського монастиря Іоілії Биковського і провів величезну роботу з уведення цього яскравого твору до культурного простору.
Першими офіційними повідомленнями про віднайдення «Слова…» були коротенька згадка М. Карамзіна 1797 р. в одному з гамбурзьких журналів і твори М. Хераскова, де митець в поемі-гіереробці «Владимир» оспівав Бояна, про якого довідався зі «Слова…». Однак лише 5 грудня 1800 р. у «Московських ведомостях» було надруковано анонс про вихід в світ «Слова…», науково й редакційно опрацьовано, крім О. І. Мусіна-Пушкіна, О. Ф. Малиновським і М. М. Бантишем-Каменським. На жаль, 1812 р. рукопис-оригінал твору згорів під час пожежі в Москві й для нащадків збереглася лише рукописна копія, зроблена з оригіналу наприкінці 90-х pp. XVIII ст. для російської імператриці Катерини II.
Важливо також зазначити, що суперечки стосовно належності «Слова…» російській чи українській літературі, що були актуальні для XIX ст., також поступово розв'язалися. Хоча твір є зразком давньоруської літератури, багато в чому спільної для східнослов'янських націй, однак все ж має виразні ознаки саме української народнопоетичної стихії. Це дає підстави кваліфікувати його як зразок давньої (прадавньої ) української літератури.
Питання авторства твору.
Навколо постаті автора «Слова…» також точилися й сьогодні тривають наукові суперечки: авторство приписують то ченцю Яну Вишатичу, то співцям Ходині, Митусі, то боярину Петрові Бориславовичу, то й самому Ігореві чи Святославові Ольговичу, князеві рильському. Деякі дослідники вважали авторкою і Ярославну, і навіть Володимира Ігоревича, сина князя Ігоря, якому 1185 р. було лише 15 років. Учений Л. Махновець, проаналізувавши і ґрунтовно вивчивши родовід руських князів (всього 299 осіб), дійшов висновку, що автором «Слова…» міг бути Володимир Ярославович — старший син галицького князя Ярослава Осмомисла, онук Юрія Долгорукого, рідний брат Ярославни, зять великого київського князя Святослава Всеволодовича.
Свою версію щодо авторства поеми, яка розходиться з гіпотезою Л. Махновця, висловив професор П. Охріменко у статті «Хронічні проблеми «Слова о полку Ігоревім», де стверджується, що твір написаний вихідцем з Чернігово-Сіверщини, який перебував в оточенні Ігоря Святославовича та брав участь у поході 1185 р. (див. додаток № 2 до уроку).
Утім однозначної відповіді не існує, тому на сьогодні прийнято говорити, що автор «Слова…» невідомий, тобто анонім.
Автор, безперечно, освічена, письменна людина свого часу, яка знає як писемну, так і усну народну культурні традиції. Він, очевидно, брав участь у поході, оскільки добре й у деталях знає події, що відбувалися. Крім цього, він причетний до військової справи, адже «невіглас» у цих питаннях не міг би так точно й достеменно змалювати подробиці військового походу. Він також добре знається на державницьких справах, що свідчить про його наближеність до «верхів», «еліти» Київської держави. Він знає історію й уміє з неї брати уроки. Він мудрий, бо з уроків історії намагається навчити й інших задля упередження майбутніх помилок. Він сміливий, бо може дозволити собі досить гостро критикувати «не державницькі», егоїстичні, немудрі вчинки руських князів. Автор «Слова…» — справжній патріот, адже тільки та людина, що віддана й глибоко любить свою землю й свій народ, могла б створити такий наскрізь пронизаний вірою у свою Батьківщину твір.
Ознайомтесь з текстом твору:
Тема твору: зображення Київської Русі у другій половині ХІІ ст., походу князя Ігоря і його невдалих наслідків.
Ідея: заклик до єдності князів, оскільки їх ворогування між собою спричиняє послаблення держави; засудження міжусобиць.
Основна думка: тільки в єдності — сила; «золоте слово» — любов до Батьківщини, збереження її єдності.
Жанр.
Сам автор називає твір то словом, то піснею, то повістю.
І. П. Єрьомін доводив, що «Слово про похід Ігорів» — це саме «слово», тобто твір, заклично звернений до людей, що це не просто повість. А нам здається, що це також воїнська повість, з своїм особливим, ясно вираженим стилем За всіма ознаками, перед нами — героїчний епос, хоч у ньому немає розгорнутого поетичного сюжету. Звичайно, розповідь є, але вона коротка й уривчаста. Є і картини битви — в кількох рядках. Переноситься дія зі степу в Київ, де великому князю Святославу сниться тривожний
Таким чином, за своїм жанром «Слово…» — ліро-епічна поема.
Композиція.
Експозиція: підготовка Ігоря з дружиною до військового походу, зловісні знаки.
Зав’язка: бій з половцями.
Кульмінація: поразка руської дружини; Ігор, Всеволод. Володимир, Святослав потрапили у полон.
Розв’язка: втеча Ігоря з половецької нево
Вправа «Мікрофон»
1.З якою промовою звертається автор до читача?
2.Як у поемі характеризується пісенна творчість Бояна?
3.Яка прикмета перешкоджала руху Ігоря?
4.Що свідчить про неминучість битви?
5.В чому полягала мета походу Ігоря і його дружини?
6.Чим закінчилися перша битва Ігоря з половцями?
7.Як на ваш погляд, чи отримали русичі насолоду від перемоги?
8.Який сон бачив Святослав?
9.Яке золоте слово «зронив» князь?
Метод «Закінчи речення».
1. Поема «Слово про похід Ігорів» набула широкої відомості завдяки...
2. «Слово про похід Ігорів» вперше видано у… році.
3. «Слово про похід Ігорів» присвячене походу…
4. Оригінал поеми не зберігся, тому що…
5. Копію «Слові про похід Ігорів» подарували...
6. Композиція складається зі…
7. Особливості композиції – …
8. У творі згадується співець …
9. …передвіщало поразку.
10. Автор «Слово про похід Ігорів»...
Домашнє завдання: опрацювати теоретичний матеріал, законспектувати основні поняття, прочитати твір
ЛІТОПИСИ ЯК ІСТОРИКО- ХУДОЖНІ ТВОРИ
Оригінальна література Київської Русі X - середини ХІІІ століття є органічною частиною духовної культури всього слов’янського світу. Перекладна література і традиції народної словесності дали початок українському літописанню, проповідницькій, агіографічній (житійній) літературі. У цей час відбулося становлення світського писання, зокрема з’явилися такі шедеври давньої літератури, як „Повчання дітям“ Володимира Мономаха, „Слово про похід Ігорів“ та ін. Давньоруські книжники - Нестор Літописець, проповідники Іларіон, Кирило Туровський, ігумен Данило, монастирські літописці Симон і Полікарп, десятки анонімних авторів - торували нелегкий шлях, збагачуючи ідейно-тематичну й жанрову розмаїтість давньоруського письменства та вводячи його у світовий літературний процес.
ПАМ’ЯТАЙМО! Літопис - це жанр історично-мемуарної прози, у якому в хронологічному порядку, порічно записували події, а також фрагменти міфів, житій святих, легенд, ораторської прози, дружинного епосу тощо. Літопис за своєю структурою нагадує різножанровий, різностильовий колаж. Літописи є пам’ятками києворуського періоду.
З найдавнішого київського літописання найвідоміші три пам’ятки - Початковий літопис (1093), „Повість временних літ“ (1113) та Київський літопис (1200).
Триптих „Богоматір з Антонієм і Феодосієм“. Києво-Печерська лавра. Близько 1470 року
Осередком творення оригінальної літератури княжої доби була Києво-Печерська лавра. Спершу це був монастир. Його заснували 1051 року монахи Антоній і Феодосій у печерах біля літньої княжої резиденції Берестове поблизу Києва. В ХІ столітті монастир став центром утвердження християнства в Київській Русі. У ХІІ столітті монастир отримав статус лаври, тобто великого православного монастиря, що підпорядковувався у своїй діяльності найвищій церковній владі. У XVIII столітті Києво-Печерська лавра стала найбільшим церковним феодалом в Україні, якому було підпорядковано багато дрібних монастирів і так звані пустоші (зокрема, Китаївська, Микільська та інші під Києвом) з їхніми угіддями й кріпаками. У стінах лаври перекладали церковнослов’янською мовою і переписували твори іноземних авторів. Саме тут було укладено славнозвісну „Повість временних літ“, а в ХІІІ столітті - Києво-Печерський патерик - пам’ятку, що стала основним джерелом історії Києва.
„Повість временних літ“
„Повість...“ стала епохою не тільки
в культурному житті Київської Русі.
Вона наклала відбиток на все наступне
літописання східних слов’ян.
Літописці майбутніх поколінь... ставили
минуле в приклад сучасникам.
Олекса Мишанич
„Повість временних літ“ є окрасою давньої української літератури. До речі, саме вона дала назву жанру літопису, бо починається словами: „В літо...“. Ця пам’ятка об’єднала в собі документи, перекази, легенди, оповіді, дружинний епос, записи візантійських хронік. Першу редакцію1 цієї повісті уклав чернець Нестор на основі попередніх літописних зведень, авторами яких були книжник Никон та ігумен Києво-Печерського монастиря Іван. У літописі Нестор майстерно поєднав народні перекази й уривки з Біблії, перекладних грецьких і болгарських текстів, свідчення очевидців, власні роздуми.
1 Редакція - тут: варіант якого-небудь літературного чи музичного твору або окремої його частини.
Другу редакцію уклав за дорученням князя Володимира Мономаха ігумен Видубицького монастиря Сильвестр (1117), третю 1118 року Мстислав, син Володимира Мономаха.
Перегляньте відео
Традиційно автором „Повісті временних літ“ вважають Нестора, адже його як автора цього твору двічі згадують у Києво-Печерському патерику.
Якими ж вони були, ці давні книжники, що довгими вечорами під мерехтіння свічки виводили на папері хитромудру в’язь старослов’янських літер? Геніальну скульптуру Нестора Літописця створив Марко Антокольський. Нині вона стоїть у Київському музеї російського мистецтва: Нестор, вічно схилений над писанням, з пером у руці, творить щоденний подвиг - записує для нащадків величну історію... і сам навіки входить у неї. У монастирській бібліотеці було знайдено опис зовнішності Нестора: „Нестор Летописец подобием сед, брада не раздвоилась, на плечах клобук в правой руке перо, а в
левой - четки...“. Відомо, що він народився між 10401056 роками, найвірогідніше, походив з багатої родини. Був високоосвіченою людиною, знав кілька іноземних мов. У віці сімнадцяти років його прийняли до Печерського монастиря. Не дивуйтеся, адже в ті часи навіть князівські діти шукали притулку за мурами святої обителі: дехто ховався там від турбот світського життя, дехто самозречено віддавався улюбленій книжній справі. Так чинив і Нестор.
Яким ви уявляєте давнього ченця, книжника, перекладача і переписувача книг? Чим, на вашу думку, відрізняється Нестор від сучасних учених?
Перегляньте відео про Нестора Літописця
„Повість временних літ“ укладена за принципом класичного літопису - порічно. Це давало змогу відтворити поступальність історичного розвитку Київської Русі, вносити зміни та доповнення, встановлювати генеалогію київських князів, чим особливо переймався Нестор. Пропагуючи загальнодержавні ідеали, автор прославляє тільки тих правителів, які боролися за об’єднання всіх руських земель, уміли „творити мир і блюсти землі Руські“, як це вдавалося Ярославові Мудрому чи Володимиру Мономаху.
Повна назва твору - „Се повісті временних літ звідки почалась Руська земля, хто в Києві перший став княжити і звідки Руська земля стала буть“. Як бачите, сама назва налаштовує нас на патріотичний лад - автор наполягає, щоб ми пам’ятали своїх славних предків, пишалися своєю батьківщиною, її величною історією.
Літопис оповідає насамперед про виникнення і розселення слов’янських племен, про їхню роль в історії. Нестор розглядав слов’янські племена та історію Русі як органічну частину історії людства, світу, намагався довести, що Русь була могутньою державою і відігравала ключову роль в історії Європи. Саме тому автор так докладно розповів про становлення Київської Русі, її зовнішню політику, розширення кордонів, військову міць. „Повість временних літ“ розповідає і легенду про заснування столиці нашої держави трьома братами-князями - Києм, Щеком, Хоривом та їхньою сестрою Либіддю. У літописі возвеличено мудрість княгині Ольги як жінки-державотворця, воїнську доблесть князя Святослава, далекоглядність Володимира, який, передбачивши напрям руху цивілізації, запровадив на Русі християнство. Великою пошаною удостоєно і Ярослава Мудрого передовсім за культурну діяльність - звершення на ниві освіти, науки, зодчества.
„Повість временних літ“ була написана в добу князівських міжусобиць після смерті Ярослава, і цей розбрат найбільше гнітив автора. Він з болем споглядав занепад великої держави, від колишньої слави й могутності якої не лишилося й сліду.
Пригадавши історію України цього періоду, доповніть картину соціально-політичного становища Київської Русі, докладніше поясніть, які саме події найбільше тривожили автора.
ПАМ'ЯТАЙМО!
„Повість временних літ“ - не лише історичний, а й високохудожній літературний твір.
Як літературний твір „Повість...“ нерозривно пов’язана з фольклором. Автор літопису добре знав і шанував народну творчість, а тому майстерно використав обрядову поезію, змальовуючи побут слов’ян, їхні звичаї, вірування. Народнопоетичними образами сповнена оповідь про віщого Олега, який розгадав хитрощі підступних греків і помер, як і пророкував волхв-язичник, від власного коня. Відгомін фольклорної традиції вчувається в оповіді про помсту княгині Ольги древлянам: вона попросила в мешканців Іскоростеня данину від кожного двору - по три горобці й по три голуби. Потім прив’язала до ніжок птахів запалені віхтики й відпустила - птахи спалили столицю древлян, які вбили її чоловіка, князя Ігоря. Зразком дружинного епосу є оповідь про князя Святослава. Натхненно розповідається і про хрещення Київської Русі князем Володимиром, зародження слов’янської писемності.
Про що свідчить глибока фольклорна закоріненість літопису?
Якщо в першій частині літопису переважають народнопоетичні мотиви, то в другій, яка охоплює період від ХІ до ХІІІ століття, домінують книжні мотиви, описано події зі свідчень очевидців або самого автора літопису. Важливо, що саме в цій частині вміщено сказання про створення Печерського (нині Києво-Печерського) монастиря (1051), оповідання про напад половців на Печерський монастир (1096), про спільний похід руських князів проти половців (1107), оповідь про замирення князів. Автор повідав нам і про вбивство князів Бориса і Гліба, про осліплення князя Василька Теребовлянського, що стало страшним свідченням підступної боротьби між князями за владу.
У „Повісті...“ майстерно поєднані часові та просторові пласти, жанри фольклорного та книжного походження, що разом становлять єдиний монументальний твір зі своєрідною філософією, з власним потрактуванням добра і зла, справедливості й несправедливості, Божої волі, гріха і покарання.
ПАМ’ЯТАЙМО! Ідея „Повісті временних літ“ - уславити Русь, закликати спільно боротися із зовнішніми ворогами, об’єднати руські землі й засудити братовбивчі війни за княжий престол.
Мова літопису сповнена розмовною лексикою, проте водночас виразно проступає нарочита книжність. Твір за живомовною традицією багатий на поетичні звороти, прислів’я, приказки, афоризми: „січа люта“, „стріли, як дощ“, „зломити спис“, „військо стоїть, як ліси“...
ПАМ’ЯТАЙМО! „Повість временних літ“ засвідчила високий рівень давньоукраїнської культури, стала авторитетною історичною пам’яткою і справила неабиякий вплив на становлення літописання та розвиток національної літератури й культури загалом.
Одним з найцікавіших текстів, вміщених у „Повісті временних літ“, був цикл творів під назвою „Поученіє Володимира Мономаха“.
h
Це унікальний твір, виконаний у формі літопису-автобіографії, який увійшов у літературу під назвою „Повчання Мономаха своїм дітям“ і хронологічно охоплює період від 1066 до 1117 року. За змістом він поділяється на дві частини: власне повчання і книгу шляхів Мономаха - короткий літопис його князівських походів і перемог. У повчанні Володимир розмірковує над вічною проблемою добра і зла, праведності й гріха. Звертання Мономаха з повчанням до дітей часом зливається з молитвами до Бога і Богородиці, в яких князь прохає спасіння, порятунку від ворогів, людей, які творять беззаконня, живуть неправдою і підступництвом, а також спасіння від власної гордості та суєти мирської.
Володимир Мономах увійшов в історію як найвидатніший політичний і державний діяч Київської Русі останньої чверті XI – першої половини XII століття. Він був високоосвіченою людиною, знавцем перекладної та оригінальної літератури.
Повчання Мономаха не абстрактні, доброчесність дітей, на його думку, допоможе їм жити по справедливості, думати про бідних, сиріт і удовиць, не дозволяти сильним зневажати інших людей. Мудрий князь наголошує на швидкоплинності земного життя і слави.
За взірець молодим князям Мономах пропонує взяти батька Всеволода, який, сидячи вдома, вивчив п’ять іноземних мов, а також себе, який усе життя провів у трудах, не докладаючись на інших ні у великих справах, ні в малих. Не забув він також відзначити і своє добре ставлення до бідних людей.
Отже, у своєму „Повчанні...“ Мономах змалював ідеальний образ мудрого і справедливого князя, яким бажав бачити не лише своїх синів, а й князів-васалів. В умовах постійних князівських чвар і міжусобиць звернення Мономаха було злободенним, але мети своєї не досягло. Ні за часів Мономаха, ні після них Русь не мала такого ідеально справедливого правителя.
У „Повчанні...“ Володимира Мономаха виразно помітні три частини, які композиційно пов’язані між собою.
У вступній частині Володимир Мономах засвідчує своє авторство твору, написаного не тільки для власних дітей, а й для інших читачів як порада в практичній діяльності. Згадує він і про причину, яка спонукала його взятися за перо, - рішучу відмову брати участь у князівських чварах та душевний неспокій у зв’язку з порушеннями братами- князями мирних договірних умов.
У дидактичній частині Володимир Мономах повчає дітей у дусі християнської моралі: стерегтися гордині, слухатись старших, шанувати молодих, дбати про убогих, сиріт і вдів; не давати клятв без потреби, а давши - твердо їх дотримуватись, не покладатись ні на тіунів, ні на слуг, ні на воєвод, а входити в усі подробиці життя; остерігатися брехні, пияцтва і розпусти; поважати жінок, але й не давати їм влади над собою; бути пильним під час походів, жити одним життям з дружинниками.
Великим злом, як повчає автор, є лінощі, які гублять людину. Взагалі князь мусить бути уособленням справедливості й усіх чеснот, не боятися праці, робити все залежне від нього в ім’я збереження і зміцнення рідної землі.
Князь Володимир Мономах
Дидактичну частину повчання автор підкріплює автобіографічною, щоб на основі власного життя застерегти дітей від нерозважливих учинків. Він добровільно поступився Олегові Чернігівським князівством; відмовився від участі у змові братів проти Ростиславичів; здійснив 83 тільки великих походи; уклав 19 мирних угод з половцями, відпустив з полону близько 100 їхніх князів, а найлютіших на осторогу перебив.
Звичайно, праці, подібні до „Повчання...“, не пишуться з будь-якого приводу і тим більше для досягнення якогось пропагандистського ефекту. Це, по суті, духівниця Мономаха. Вона могла бути написана, найімовірніше, у 1117 році. Напевно, саме як заповіт і слід розглядати твір Мономаха. Готуючись до переходу в інший світ, великий київський князь підсумував у такий спосіб своє бурхливе життя.
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
Повторюємо
1. Назвіть героїв „Повісті временних літ“. Коли і де саме відбуваються події, описані в цьому творі?
2. Опишіть, яким у вашій уяві постає Нестор Літописець.
3. Пригадайте, що вам відомо про Києво-Печерську лавру.
Міркуємо
1. Доповніть інформацію з історії Києво-Печерського монастиря сучасними відомостями про нього. Скористайтеся Інтернетом, відвідайте саму лавру, попрацюйте в бібліотеці, поспілкуйтеся зі священиком місцевої церкви.
2. Доведіть або спростуйте думку, що „Повість временних літ“ є унікальною пам'яткою давньоукраїнської літератури.
3. Чому в першій частині літопису переважають фольклорні мотиви?
Аналізуємо
1. Проаналізуйте наукову й загальнокультурну цінність відомостей, записаних Нестором у „Повісті временних літ“.
2. Доберіть епіграф до „Повісті временних літ“. Проведіть міні-конкурс на кращий епіграф до твору.
3. Чому, на вашу думку, Нестор Літописець долучив до свого літопису „Повчання дітям“ Володимира Мономаха?
Домашнє завдання:
1. Схарактеризуйте жанрові особливості „Повісті временних літ“.
2. Доведіть або спростуйте думку, що мета житійних творів давньої літератури - привернути увагу віруючих до певних християнських осередків, святинь.
3. У чому полягає історичне значення „Повісті временних літ“? Свою думку аргументуйте.
4. Наскільки актуальне сьогодні „Повчання...“ Володимира Мономаха? Свою думку доведіть.
Підготуйте цікаву інформацію про "Києво-Печерський патерик"
Виконайте до 27.05 контрольний тест за посиланнямttps://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSc2bO-HIC3zLD1ry_Dmk0asBs0Gh5pstEZFdNySMJbHweLTdg/viewform?usp=sf_link
Урок літератури рідного краю
Інтимна тональність попередніх творів продовжиться у наступних циклах поета «Чорноморця», «Сагайдак».
Тиждень Х (18.05 -22.05)
Виконайте тестові завдання за романом П. Куліша "Чорна рада":
1)
https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSeCvCWg1fR5RZYaOpYctS_ojkOx6AH7Zcn2J0SBzfo6mg-GSA/viewform?usp=sf_link
2)
https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSeif2BukNeZlnjF4Qo67kiTXYeHyj-PJQivoK3NDVbx9ruapg/viewform?usp=sf_link
Суспільно-політична лінія сюжету (історична) | Квест | Любовна лінія сюжету (пригодницька) |
Ліричний вступ. Розповідь про полковника-попа Шрама та визвольну боротьбу в Україні з часів Хмельницького. | Інтрига. Початок подорожі. Визначення мети, завдань героїв. | Експозиція. Приїзд Петра з батьком на хутір до Череваня. |
Експозиція. Приїзд полковника Шрама з сином на хутір Череваня.* Історія Василя Невольника. Розмова з Божим чоловіком.* | Спільна дорога друзів (чи є Шрам і Черевань однодумцями?) до Києва, сварка з міщанами*(які стосунки між кармазинниками й біднотою?). Прогноз конфлікту. Натяк на потребу зібрати «Чорну раду». | Зав’язка. Знайомство Петра з Лесею та Череванихою |
Зав’язка. Зустріч і розмова в Києві з Якимом Сомком.* | Ілюзія реалізації Шрамової мети. Випробування для Петра. Зустріч із запорожцями як стихійною ворожою (!) опозицією (визначте авторське ставлення до низового козацтва). | Розвиток дії. Поїздка до Києва. Розмова Петра з матір’ю Лесі. Зустріч Лесі з Сомком. Кирило Тур* викрадає дівчину. |
Розвиток дії. Повідомлення про зраду трьох Сомкових полків. Бунт косарів на хуторі Гвинтовки. Розмова з Пугачем,* в таборі в Сомка. Зрада писаря Вуяхевича. | Суспільно-політичні інтриги. Закручується конфлікт. Визначаються позиції Сомка як гетьмана. Ініціація Петра. Випробування героя двобоєм. | Кульмінація. Петро наздоганяє викрадача Кирила Тура (які літературні паралелі з прізвищем можна провести), б’ється з ним й отримує тяжке поранення |
Кульмінація. Чорна рада в Ніжині. Політична платформа І. Брюховецького.* Позиція московських представників. Суспільно-політичне розшарування нації. Прихильники Сомка в меншості. | Шанс перейти на вищий рівень «гри». Вирішальний вибір: створення або знищення української державності. Реалізація чи втрата Шрамової мети. Ймовірність здійснення мети Петра. | Розвиток дії. Леся з матір’ю доглядають пораненого хлопця. Леся й Петро закохуються. Гвинтовка сватає Череванівну за Вуяхевича. |
Розв’язка. Селянський бунт під час виборів гетьмана. Бенкет Брюховецького з московськими боярами в Ніжині. Іванець зраджує козацькі традиції. Брюховецький наймає вбивцю для Сомка. Кирило Тур намагається врятувати Сомка ціною власного життя | Фатальне вирішення долі української державності. Майже щасливе вирішення конфлікту для Петра | Розв’язка. Петро повертається у Хмарище. Кирило Тур допомагає Череваням. Знову зустріч з Божим чоловіком. Одруження Петра й Лесі. |
Постпозиція. Облога Паволочі Тетерею. Страта полковника Шрама. Страта Брюховецьким Сомка. Покарання Іванця Дорошенком. | Трагічне завершення квесту для полковника Шрама. |
Герої роману | Життєві принципи | Групування відносно конфлікту (виходячи з світоглядної позиції головного героя – полковника Шрама). |
Полковник Шрам і Яким Сомко | Автономна феодальна республіка | Однодумці, поборники соборності й державності України |
Черевань | Спокійне хуторянське життя в достатку | Політично інертний, байдужий. |
Кирило Тур | Іронічне ставлення до всього існуючого, життя законами серця | Політично інертний, має особистісні пріоритети. Суперник Петра Шраменка. |
Петро й Леся | Родинне щастя, гармонія почуттів | Втілення авторського ідеалу майбутнього. |
Іван Брюховецький | Першість власних інтересів, байдужість до долі України | Ворог української державності, лицемірний брехун. |
Запорожець Пугач | Демократична козацька республіка | Представник втрачених козацьких демократичних традицій, один із багатьох, обманутих Іванцем. |
Божий чоловік | Народна пам'ять, моральна чистота, духовне самовдосконалення | Духовний однодумець полковника- священика Шрама. Виразник Божої мудрості. |
Завдання VIII тиждень (04.05 -08.05)
Перегляньте відео:
Виконати завдання за посиланням:
1.https://learningapps.org/5087188
2.https://learningapps.org/watch?v=pfbfehqwj17
3.https://learningapps.org/watch?v=prggwj1oj01
Завдання VIІ тиждень (27.04 - 30.04)
ТЕМА1. Контрольна робота за творчістю Т.Шевченка
Виконайте конрольну роботу за посиланням:
https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSeNgOGoFG65oK3LCFeWRuGCXzx9MiwqrWbrALw6_46PxBp_3Q/viewform?usp=sf_link
Домашнє завдання : прочитати роман П. Куліша "Чорна рада"
Завдання VI тиждень (21.04 - 24.04)
«І ЛЮДИ ТЕМНІЇ, НЕЗРЯЧІ ДИВА ГОСПОДНІЇ ПОБАЧАТЬ…».
Т.ШЕВЧЕНКО І БІБЛІЯ.
Виконати тест за посиланням:
https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSd8M3Q_rrMhirv5GhryM6H5zcyCB1_qLf-_NA6zAfMjSvRKcg/viewform?usp=sf_link
Завдання на IV тиждень (06.04-10.04)
1.Виконати тестові завдання за поемами "Катерина" та "Наймичка" за посиланням:
https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSeXqoVdTyinXu1St-v72oPnpHgUX0GGO2jZIFqM45RGoVf4kQ/viewform?usp=sf_link
2. Перегляньте посилання та виконайте завдання
https://uk.padlet.com/elenaprishlyak/6rgshe03wa1z
3. Уважно прочитайте матеріал про Тараса Шевченка та перегляньте вказане відео
переглянути відеоматеріал Географія заслання Тараса Шевченка
Завдання на ІІІ тиждень (30.03-31.03)
Тема."Вічна тема матері й сина. Романтичний тип утілення теми жіночої долі в поемі "Катерина"
Експозиція: пролог-звернення поета до дівчат із застереженням не кохатися із москалями;
Зав’язка: кохання і розлучення Катерини з офіцером. Катерина залишає рідну домівку за наказом батьків.
Кульмінація: зустріч героїні з москалем;
Розв’язка: її самогубство.
Епілог – життєва доля Івася-байстря, його випадкова зустріч із «батьком».
1. Виконати тестові завдання до поеми"Кавказ":
https://naurok.com.ua/test/taras-shevchenko-poema-kavkaz-57504.html
2.Виконати тестові завдання до поеми"І мертвим, і живим...":
https://naurok.com.ua/test/t-shevchenko-i-mertvim-i-zhivim-56770.html
3. Прочитати поему Т.Шевченка "Катерина". Зробити презентацію до твору
4. Перглянути відео:
5.Переглянути" Казку про Катерину":
Завдання на І тиждень
Перегляньте відеоурок з теми "Поема "Кавказ"
Комментарии
Отправить комментарий